З особливою увагою ми розбираємо ті твори з української літератури, які написані не про селян, а надто - про людей з освітою і мистецькими захопленнями. Бо це руйнує заскорузле упередження шкільних часів. І “Сойчине крило” Івана Франка саме такий твір. Щоправда, разом з упередженнями він руйнує також легкість буття і відчуття врівноваженості :)
Але приводів для обговорення там точно не бракує.
Згадане в подкасті: